Українська вишиванка – це доля, багатство, історія. Ще з давніх часів вона була незамінною ознакою українського народу.  Слава  про українську вишиванку давно вийшла далеко за межі її кордонів. Нас, українців, по вишиванках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі.  Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушник на долю. Тому вишиванка і стала синам та донькам оберегом, бо це – сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

  Про чарівну українську вишиванку говорилося у народознавчій годині «Ой яка ж ти гарна, сорочка вишивана», яку провела міська бібліотека для дітей з учнями 6-Б (кл. кер. Н.І. Твердохліб) та 7-Б класів (кл. кер. Л.М. Алдакімова) ЗОШ №1.  У святково прикрашеному вишитими рушниками класі, що тимчасово перетворився на українську світлицю, діти, одягнені у різнокольорові вишиванки, зібралися на вечорниці. За столом, застеленим вишитою скатертиною, шестикласниці-рукодільниці, зайняті вишиванням, розповідали одна одній і всім присутнім про історію виникнення вишиванок, як витворів мистецтва, про мам – берегинь, що вишивали долю своїм дітям на рушниках. На вечорниці до дівчат завітали й хлопці і теж у вишитих сорочках. Діти  розказували вірші, співали пісні про вишиванки і дивились відео, що запропонувала вчителька. Гарне вийшло свято, і по закінченню всі присутні зрозуміли, чим є для нас, українців, вишиванка:

Не мода це й не дивна забаганка…
Нелегко нашим недругам збагнуть,
Чим є для українця «вишиванка»?
І що у ній за таємнича суть?
Нитки, неначе мрії кольорові,
Вплелися в долі біле полотно…
Вона – це символ віри і любові,
Що нам Господь вручив колись давно…
Вона пропахла вітром і грозою,
Вогнем і житнім хлібом на столі,
Солоним потом, згірклою сльозою,
І кров'ю українців на землі.