У кожної людини є її домівка. І куди б не їхала вона, куди б не йшла, ніколи не забуває рідного дому, де народилася і виросла. Оспівана в піснях, рідна хата завжди буде символом добра і надії, її незгасимий вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в добро. Споконвіку хата виконувала своє призначення родинного вогнища, де вчили добру, де передавалися з покоління в покоління найкращі сімейні традиції.
Про українську хату і рідну домівку говорилося в усному журналі «В рідні стіни світлиці знов повертаємось ми», який провела міська бібліотека для дітей для учнів 6-А класу (класний керівник Н.М. Алексеєнко). Ведучі свята Марчук Вікторія та Хоменко Тарас розповіли про інтер’єр давньої української хати, про її головну і найбільшу кімнату – світлицю. Згадали діти про покуть, або святий кут, де в кожній хаті розміщували ікони, що були прикрашені великим рушником, про звичаї і традиції, пов’язані з нею та про ритуальний сніп жита – дідух, що на святвечір займав своє почесне місце на покуті.
Хліб наш насущний, будь в нас довіку,
В кожній оселі, на кожнім столі.
В трудну годину і в радість велику
Сійся, родися на рідній землі!
Символ життя і достатку, й любові,
В праці здобутий приходиш у дім,
На вишиванім лежиш рушникові
І перевагу ти маєш над всім!
Хлібом насущним гостей зустрічаєм,
На рушникові рясному несем.
Все найдорожче, що в серденьку маєм,
Радісно друзям своїм віддаєм.
Згадали ведучі і про рушники – одвічні обереги українського народу, що супроводжували людину все життя. А також про скриню, що теж стояла у світлиці. Мальована або різьблена, вона завжди виділялась серед інших селянських меблів, які зазвичай не оздоблювались.
Усний журнал проходив в рамках народознавчого клубу «Світлиця», що працює при міській бібліотеці для дітей. Свято було тепле і родинне, як і сама українська хата – рідна домівка, в яку хочеться повертатися!
|